рик

РИК, у, ч.

Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків).

Дикий рик раненого медведя розлягався чимраз дужче (І. Франко);

Панський двір все голосніше реве. Корови не мукають вже, а хриплим, скрипучим риком, повним одчаю і муки, кличуть рятунку (М. Коцюбинський);

Він пригадав, як колись, почувши оленячий рик у лісах, збирались на цьому дворі, сідлали коней вої [воїни] (С. Скляренко);

// перен. Гучний, різкий крик, що нагадує ричання.

У клапті розлетілася чорна крамна сорочка. Гандзюк закрив обличчя руками і, страшно, з риком і хрипом, закричав від болю на всю канцелярію (Г. Косинка);

// перен. Будь-який різкий, сильний звук.

Грек .. серед бризків [бризок] і рику хвиль почав розпутувати ланцюг (М. Коцюбинський);

Іраклій смикнув за шнур. Гармата з риком аж підплигнула, і ту ж мить чорний дим стовпом повалив з головного танка, і він спинивсь (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. рик — рик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. рик — -у, ч. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків). || перен. Гучний, різкий крик, що нагадує ричання. || перен. Будь-який різкий, сильний звук.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. рик — РЕВІ́ННЯ, РЕВ, РЕ́ВИЩЕ розм., РЕ́ВНЯВА розм., РЕ́ВІТ діал.; РИ́КАННЯ, РИК, РИЧА́ННЯ, МУ́КАННЯ. Поверталися з паші корови. Вулиці й двори виповнювалися нетерплячим ревінням (О. Сизоненко); Зловісним ревом заревли гудки (О.  Словник синонімів української мови
4. рик — Рик, ри́ку; ри́ки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. рик — РИК, у, ч. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків). Дикий рик раненого медведя розлягався чимраз дужче (Фр., VI, 1951, 14); Панський двір все голосніше реве.  Словник української мови в 11 томах
6. рик — Рик, -ку м. 1) Рычаніе. 2) Ревъ (вола, коровы). Г. Барв. 245. на воловий рик. Пространство, на которомъ слышенъ ревъ вола. Ном. № 7747. Могила од могили на воловий рик.  Словник української мови Грінченка