рик

РЕВІ́ННЯ, РЕВ, РЕ́ВИЩЕ розм., РЕ́ВНЯВА розм., РЕ́ВІТ діал.; РИ́КАННЯ, РИК, РИЧА́ННЯ, МУ́КАННЯ. Поверталися з паші корови. Вулиці й двори виповнювалися нетерплячим ревінням (О. Сизоненко); Зловісним ревом заревли гудки (О. Довженко); Коли ревище порога залишилося позаду, почулися жарти й сміх (І. Шаповал); Бач, яку підняли собаки ревняву (Словник Б. Грінченка); Незадовго чутно було крик і ревіт Василя (І. Франко); В цю хвилину чути якесь рикання, а потім дівочий сміх і вереск біля статуї лева (І. Кочерга); Коли шумлять-дзвенять світи Від рику раненого лева, Лисиці брешуть на щити І кличе див поверху древа! (М. Рильський); Він чує далеке дихання отари, ричання коров і ледве вловимий голос пісень (М. Коцюбинський); На подвір'я до Пистини Майорчик, видно, прийшла корова від череди, бо почулось її голосне мукання (Є. Гуцало). — Пор. 1. реві́ти.

Значення в інших словниках

1. рик — рик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. рик — -у, ч. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків). || перен. Гучний, різкий крик, що нагадує ричання. || перен. Будь-який різкий, сильний звук.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. рик — РИК, у, ч. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків). Дикий рик раненого медведя розлягався чимраз дужче (І. Франко); Панський двір все голосніше реве.  Словник української мови у 20 томах
4. рик — Рик, ри́ку; ри́ки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. рик — РИК, у, ч. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків). Дикий рик раненого медведя розлягався чимраз дужче (Фр., VI, 1951, 14); Панський двір все голосніше реве.  Словник української мови в 11 томах
6. рик — Рик, -ку м. 1) Рычаніе. 2) Ревъ (вола, коровы). Г. Барв. 245. на воловий рик. Пространство, на которомъ слышенъ ревъ вола. Ном. № 7747. Могила од могили на воловий рик.  Словник української мови Грінченка