рикати
РИ́КА́ТИ, ри́ка́ю, ри́ка́єш, недок., РИ́КНУ́ТИ, ри́кну́, ри́кне́ш, док.
1. Видавати рик (про тварин).
У тому місці, де риба підскакувала, ведмідь гатив лапами по воді. Замість риби попадалося каміння. Він відкидав його злісно вбік і люто рикав (А. Турчинська);
– А що то за рик, діду?.. – Рикають олені, – тримав на голові в дівчини свою руку Ант (С. Скляренко);
Велика чорна корова заплуталася рогами в тоненьке гілля і люто робила собі серед нього дорогу, а за нею рикало двоє величезних телят (Н. Кобринська);
– В мене аж отут похололо, коли він [леопард] рикнув, – поклавши руку на живіт, зізналась мадам Шило (О. Гончар);
// перен. Створювати різкі, сильні звуки, що нагадують рик тварин.
Наче звір, рикає море; А плавці вже бачать горе (М. Старицький);
І рикнули роги, крик бою гуде... Оце ж то загибіль [загибель] хозарам іде! (І. Франко).
2. що і без прям. дод., перен., розм. Говорити що-небудь грубо й уривчасто.
Іззаду Тягнирядно .. спинився, уперся, як віл, і мусили вести до підводи силою, а він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко);
– Стій! Стріляю! – рикає вартовий (О. Іваненко);
– Мовчіть, стара потворо! – рикнув Андруша (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)