рильце
РИ́ЛЬЦЕ, я, с.
Зменш.-пестл. до ри́ло 1.
Невеличке ягнятко, зігнувшись у каблучку, виставило своє гостреньке рильце з рідкими зубами (Панас Мирний);
Дід обходить куницю з боку ґанку, простягає руку і мацає пальцями скривавлене рильце (С. Тудор);
Івашко побачив крізь сухе бадилля бур'яну рильце кулемета і вогняний струмок (П. Панч).
◇ (1) Ри́льце в пушку́ у кого, чиє – хто-небудь причетний до чогось ганебного, осудливого, злочинного.
Згадавши, що в одного з її [трійки] членів теж було в минулому рильце в пушку, Толик намагається пом'якшити оргвисновки (О. Довженко);
Авантюрист, дурисвіт!.. Ого, чим тільки не називали його тоді люди, рильця яких були в пушку (Я. Гримайло);
Їхали якусь часину мовчки. Тарас був прикро вражений пригодою в нічних Прилуках, а в Олександра рильце було в пушку (Василь Шевчук);
Ри́ло в пу́хові.
– Мовчи, мовчи, – забігалася Параска. – Обоє мовчіть. Який там у дідька суд, коли у всіх рила в пухові (І. Сочивець).
Словник української мови (СУМ-20)