рильце

РИ́ЛЬЦЕ, я, с.

Зменш.-пестл. до ри́ло 1.

Невеличке ягнятко, зігнувшись у каблучку, виставило своє гостреньке рильце з рідкими зубами (Панас Мирний);

Дід обходить куницю з боку ґанку, простягає руку і мацає пальцями скривавлене рильце (С. Тудор);

Івашко побачив крізь сухе бадилля бур'яну рильце кулемета і вогняний струмок (П. Панч).

◇ (1) Ри́льце в пушку́ у кого, чиє – хто-небудь причетний до чогось ганебного, осудливого, злочинного.

Згадавши, що в одного з її [трійки] членів теж було в минулому рильце в пушку, Толик намагається пом'якшити оргвисновки (О. Довженко);

Авантюрист, дурисвіт!.. Ого, чим тільки не називали його тоді люди, рильця яких були в пушку (Я. Гримайло);

Їхали якусь часину мовчки. Тарас був прикро вражений пригодою в нічних Прилуках, а в Олександра рильце було в пушку (Василь Шевчук);

Ри́ло в пу́хові.

– Мовчи, мовчи, – забігалася Параска. – Обоє мовчіть. Який там у дідька суд, коли у всіх рила в пухові (І. Сочивець).