рильце

РИ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до ри́ло 1.

Невеличке ягнятко, зігнувшись у каблучку, виставило своє гостреньке рильце з рідкими зубами (Мирний, III, 1954, 82);

Дід обходить куницю з боку ганку, простягає руку і мацає пальцями скривавлене рильце (Тудор, Народження, 1941, 226);

Івашко побачив крізь сухе бадилля бур’яну рильце кулемета і вогняний струмок (Панч, Іду, 1946, 58).

◊ Ри́льце (ри́льця) в пушку́ у кого, чиє — хто-небудь причетний до чогось осудливого.

Помітивши зразу деяку неясність профілю прекрасної трійки, а також згадавши, що в одного з її членів теж було в минулому.. рильце в пушку, Голик намагається пом’якшити оргвисновки (Довж., Зач. Десна, 1957, 584);

Авантюрист, дурисвіт!.. Ого, чим тільки не називали його тоді люди, рильця яких були в пушку (Грим., Незакінч. роман, 1962, 164).