рип
РИП¹, у, ч.
Різкий звук, що виникає від тертя предмета або його частин чи деталей об щось інше.
Почувся брязкіт шпор, рип чобіт (Панас Мирний);
Сьогодні, перед світанком, Андрія розбудив рип сінешніх дверей (Д. Бедзик);
// Звук, який видають деркачі, снігурі та деякі інші птахи.;
// Різкий, неприємний звук у голосі людини.
◇ (1) За одни́м ри́пом – одночасно з ким-, чим-небудь; заразом, відразу.
За одним рипом з Остапом і Мусій вийшов з хати (А. Головко);
В клубі неодмінно побувайте. Та за одним рипом провідайте й нашу дослідницьку станцію (О. Ковінька);
Одни́м ри́пом.
Місцеві законодавці сподіваються на інше: пияки при вживанні алкоголю будуть обачнішими і стриманішими. Адже одним рипом втрачаєш геть усю компенсацію (з газ.);
З скри́пом (з ри́пом) див. скрип²;
(2) З скри́пом-ри́пом (д) див. скрип²;
(3) На рипу́ (ри́пах) – який при користуванні рипить.
Василь уже сам, не питаючись нікого, заказав шевцеві чоботи, щоб і на одну ногу, і на рипу, і на високих підборах (Панас Мирний);
А в Гната – сідло на рипах, кінь, як звір (Григорій Тютюнник).
РИП², РИП-РИ́П, виг.
1. Звуконаслідування, що відтворює різкий звук від тертя чогось об що-небудь.
Аж ось... рип!.. хтось увійшов у хату... (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Зараз дійдемо до великого каменя, повернем до лісу, – говорить Марія і прислухається. “Рип-рип” – доганяє нас рипіння солдатських чобіт (І. Муратов).
2. розм. Уживається як присудок за знач. ри́пнути.
То було ніколи й не загляне в нашу хату..; а це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешніми дверима! (І. Нечуй-Левицький);
– Коли це ворота рип: заїжджають до двору черкеси в шапках (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)