ристь
РИСТЬ, і, ж., прост.
Рись (див. рись²).
Ось чує Петро – тупотять коні... Усе ближче, ближче. Розпізнає нешвидку ристь двох ступаків (П. Куліш);
Пристаркуватий, з обвислими щоками офіцер, що їде попереду, раптом сердито набундючившись, дав шпори коню. Всі перейшли на ристь (О. Гончар).
(1) На ристя́х – на рисях, риссю (у 1 знач.).
Соса привіз свою батарею на ристях. Одна за одною чотири гармати стали вряд на бугрі (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)