ристь
РИСТЬ, і, ж., заст. Рись ( див. рись²).
Ось чує Петро — тупотять коні… Усе ближче, ближче. Розпізнає нешвидку ристь двох ступаків (П. Куліш, Вибр., 1969, 100);
Пристаркуватий, з обвислими щоками офіцер, що їде попереду, раптом сердито набундючившись, дав шпори коню. Всі перейшли на ристь (Гончар, Таврія.., 1957, 314).
На ристя́х — на рисях, риссю (у 1 знач.).
Соса привіз свою батарею на ристях. Одна за одною чотири гармати стали вряд на бугрі (Ю. Янов., І, 1958, 150).
Словник української мови (СУМ-11)