риторика
РИТО́РИКА, и, ж.
1. Наука красномовства, ораторське мистецтво.
Богослов'я, філософія, риторика, граматика становили основу комплексу знань, що їх здобували освічені люди на Русі (з навч. літ.);
Правильне застосування мовних засобів цікавило мислителів ще Стародавньої Греції та Риму. Виникла спеціальна наука – риторика, або ораторське мистецтво (з наук.-попул. літ.);
// Навчальний предмет, у якому викладена теорія красномовства, ораторського мистецтва.
Вчителі піїтики й риторики були не тільки авторами п'єси, а й педагогами сценічного мистецтва, і режисерами шкільного театру [XVII –XVIII ст.] (з наук. літ.);
// Підручник з цього предмета.
Головною категорією ораторського мистецтва є особа оратора. Старовинні риторики перелічували багато наук, конче потрібних ораторові (з наук.-попул. літ.).
2. перен. Зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство.
Лист був написаний просто, щиро, без сліду фальшивої риторики (І. Франко);
Скромність завжди була окрасою справжнього таланту, а байдужість, риторика і самовдоволення – ознакою творчого безсилля (А. Малишко).
3. заст. Назва молодшого класу духовної семінарії.
Йому заманулось женитись, і він, скінчивши риторику й філософію, .. поїхав шукати собі жінки (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)