рихтувати

РИХТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що.

1. розм. Готувати, підготовляти що-небудь.

– Рихтуй, Артемівно, обід, бо знаю, в хлопців апетит! (П. Дорошко);

Увечері майор Яцуба, натягнувши на себе комбінезон, порався в гаражі, рихтував “Москвича” в дорогу (О. Гончар);

// Збирати, споряджати куди-небудь.

Віра рихтує мені валізку – потрібні в дорозі речі (Я. Качура).

2. спец. Направляти, робити придатним для чого-небудь.

Мишуні раптом скортіло, щоб струг перестав діяти, і його треба було б наново рихтувати й встановлювати (Ю. Яновський);

Мар'ян, мов осіння година, прийшов до оселі Волошинів, здійняв у сінях над комірними дверями [дверима] свою косу, уважно глянув, збив з кісся й почав по-новому рихтувати її (М. Стельмах);

Село оживало. З окремих дворів долинав і відлунювався десь аж за ставом, у панському саду, стукіт молотка. То клепали коси або рихтували грабки (А. Іщук).

Значення в інших словниках

1. рихтувати — рихтува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. рихтувати — Готувати|ся|; (в дорогу) збирати|ся|, лагодити|ся|, лаштуватися, споряджати|ся|; (дефект) направляти; (колію) ЗАЛ. вирівнювати.  Словник синонімів Караванського
3. рихтувати — див. лагодити  Словник синонімів Вусика
4. рихтувати — -ую, -уєш, недок., перех. 1》 розм. Готувати, підготовляти що-небудь. || Збирати, споряджати куди-небудь. 2》 спец. Випрямляти, вирівнювати металеві листові конструкції.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. рихтувати — рихтува́ти 1. готувати; збирати (ст) 2. куховарити (ср, ст) 3. ремонтувати, лагодити (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. рихтувати — ГОТУВА́ТИ (доводити до готовності, робити придатним для вживання, використання), ПІДГОТОВЛЯ́ТИ, ПІДГОТО́ВЛЮВАТИ, ГОТО́ВИТИ, ПРИГОТОВЛЯ́ТИ, НАГОТО́ВЛЮВАТИ, НАГОТОВЛЯ́ТИ, ЛА́ГОДИТИ, ЛАДНА́ТИ, ЛАШТУВА́ТИ, НАЛАШТО́ВУВАТИ, СПОРЯДЖА́ТИ, НАЛА́ДЖУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
7. рихтувати — Рихтува́ти, -ту́ю, -ту́єш, -ту́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. рихтувати — РИХТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. 1. розм. Готувати, підготовляти що-небудь. — Рихтуй, Артемівно, обід, бо знаю, в хлопців апетит! (Дор.  Словник української мови в 11 томах
9. рихтувати — Рихтува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Прочить, готовить. Мене рихтували все в москалі, а я й утік. Канев. у. Багатому рихтувала, за бідного дала. Гол. Для тебе тещенька обідець готує і доленьку рихтує. Грин. III. 526. 2) Наводить, направлять, цѣлить. Волын.  Словник української мови Грінченка