робітний
РОБІ́ТНИЙ, а, е, заст.
1. Працьовитий.
Лукин сам був робітний і хвалив за це Маланку, що вона знала, як-то кажуть, за гаряче й за студене ухопити (Н. Кобринська);
Дівка сама файна, здорова, робітна (Г. Хоткевич).
2. Який працює; трудящий.
– Біда пре робітних [мужиків] до гурту, до громади (В. Стефаник);
Нема добра для робітної людини, нема волі, вкрали її ненависні бояри (А. Хижняк).
3. Признач., відведений для роботи і робітників.
Першого робітного дня після свят, як батько пішов до кузні, Артем і собі за ним слідом (А. Головко);
Було ще рано, але він уже скинув шкіряний фартух і брудний робітний камзол (З. Тулуб);
Я знову вдома, у кімнаті: розбираю речі, обмітаю свій робітний стіл, що за мою відсутність припав пилом (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)