1. Словник української мови у 20 томах

робітний

РОБІ́ТНИЙ, а, е, заст.

1. Працьовитий.

Лукин сам був робітний і хвалив за це Маланку, що вона знала, як-то кажуть, за гаряче й за студене ухопити (Н. Кобринська);

Дівка сама файна, здорова, робітна (Г. Хоткевич).

2. Який працює; трудящий.

– Біда пре робітних [мужиків] до гурту, до громади (В. Стефаник);

Нема добра для робітної людини, нема волі, вкрали її ненависні бояри (А. Хижняк).

3. Признач., відведений для роботи і робітників.

Першого робітного дня після свят, як батько пішов до кузні, Артем і собі за ним слідом (А. Головко);

Було ще рано, але він уже скинув шкіряний фартух і брудний робітний камзол (З. Тулуб);

Я знову вдома, у кімнаті: розбираю речі, обмітаю свій робітний стіл, що за мою відсутність припав пилом (Я. Качура).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. робітний — робі́тний прикметник рідко Орфографічний словник української мови
  2. робітний — див. роботящий Словник синонімів Вусика
  3. робітний — -а, -е, заст. 1》 Працьовитий. 2》 Який працює; трудящий. Робітні люди — у Росії 16-18 та першій половині 19 ст. – робітники підприємств, промислів і т. ін. 3》 Признач., відведений для роботи і робітників. Робітний будинок іст. — особливий притулок для бідних із дуже тяжкими умовами життя і праці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. робітний — робітний працьовитий (ст): Наша Влодзя така робітна дитина: і поспрятує, і позамітає, і начиня помиє, і до склепу по молоко піде, і добре слово промовить, а той Ромко – то чистий збуй, так, ніби не від одних родичів діти (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. робітний — ПРАЦЬОВИ́ТИЙ (який сумлінно ставиться до праці, добре працює), ПРАЦЕЛЮ́БНИЙ, ТРУДОЛЮ́БНИЙ, ТРУДОЛЮБИ́ВИЙ рідше, ТРУДІВЛИ́ВИЙ розм., ТРУДОВИ́ТИЙ розм., ТРУДЯ́ЩИЙ розм., ТРУДОВИ́Й розм., РОБОТЯ́ЩИЙ розм., РОБО́ЧИЙ розм. рідше, БЕРУЧКИ́Й розм. Словник синонімів української мови
  6. робітний — Робі́тний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. робітний — РОБІ́ТНИЙ, а, е, заст. 1. Працьовитий. Лукин сам був робітний і хвалив за це Маланку, що вона знала, як-то кажуть, за гаряче й за студене ухопити (Кобр., Вибр., 1954, 192); Дівка сама файна, здорова, робітна (Хотк., II, 1966, 82). Словник української мови в 11 томах
  8. робітний — Робітний, -а, -е 1) Трудолюбивый, работящій. Там є дівка дуже красна, та лем не робітна. Гол. IV. 504. 2) Рабочій, для работы. Не сорочка робітна. Словник української мови Грінченка