родимий
РОДИ́МИЙ, а, е, розм.
1. Який має від народження якісь здібності, нахил до чого-небудь; природжений.
На ярмарку ходило вже кілька версій вчорашньої події – Параскіца фігурувала як родима відьма (М. Коцюбинський);
Кругом загоготіло: – Це родимий літун! Вона й дівкою була угара! (С. Васильченко).
2. Який має пряму кровну спорідненість, безпосередній кровний зв'язок з ким-небудь; рідний (у 1 знач.).
Тепер мені щиро скажи і повідай одверто: Справді сином родимим доводишся ти Одіссею? (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
Розкидані по нетрях несходимих, На чужині в тяжкій самотині – Вони болять лиш за братів родимих, Вони скорблять по рідній стороні (М. Старицький).
3. Те саме, що рі́дний 4.
Скоро Ростоки. Маріка лагодиться вже злізати, бо то її родиме село (Г. Хоткевич).
4. Який належить кому-небудь від народження; власний.
Дружно зійшли наші бурячки .. Спитайте кожен корінчик, він мав від мене ласку. Аж мені родима шкіра на колінах пооблазила, мусила пошити наколінники з полотна (О. Гончар);
* Образно. Хіба я не крапля мала, Що світ необмежний одбила, – Лиш ґрунту свого не знайшла, Лиш крила родимі згубила! (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)