родовитий
РОДОВИ́ТИЙ, а, е.
Який належить до старовинного роду (у 2 знач.).
Нема крамів, окрім бакалійних та з усяким мотлохом, куди ходять тільки слуги.., а жінці родовитого арабського бея сором і поріг переступити (Леся Українка);
Спостерігаючи нескінченні знущання родовитого офіцерства з солдат, мовчки стискав кулаки (з мемуарної літ.);
Без імення ніхто між людей не буває – Хто б не родився на світ – родовита людина чи проста (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
// Який свідчить про належність до такого роду.
[Таня:] Хто він такий – не знаю. Може, князь, може, граф. Помітно тільки родовиту пиху, аристократичне виховання (С. Васильченко);
// Який є власністю такого роду.
Родовиті, оторочені садами і стависьками палаци ставали трухлявими пустками або ішли з торгів, а їхні господарі втікали в департаменти (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)