родоначальник
РОДОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч.
1. Предок, від якого веде свій початок який-небудь рід.
Пішов [Стецько] із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків (Остап Вишня).
2. Тварина або рослина, від якої походять певні роди тварин або рослин.
Дарвін довів, що родоначальником усіх порід свійських голубів є дикий скелястий голуб (з наук.-попул. літ.).
3. перен. Той, хто поклав початок розвитку чого-небудь; основоположник.
Астробіологія, родоначальником якої був Олександр Чижевський, вивчала тісні зв'язки земної біосфери з динамікою сонця і зоряного космосу (О. Бердник);
Спартанський спосіб життя, звичайно, не був у Давній Греції повсюдним явищем, однак загартовування в цій країні набуло поширення у зв'язку із закликами до оздоровлення родоначальника наукової й раціональної медицини Гіппократа (з наук.-попул. літ.);
Т. Шевченко був, є й залишається основоположником, родоначальником нової української літератури (із журн.);
// Те, що стало початком, основою чого-небудь.
Літак Ан-2, що став родоначальником цілої крилатої династії, давно заслужив честь бути оспіваним у піснях (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)