родоначальник

РОДОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч.

1. Предок, від якого веде свій початок який-небудь рід.

Пішов [Стецько] із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків (Вишня, І, 1956, 268).

2. Тварина або рослина, від якої походять певні роди тварин або рослин.

Дарвін довів, що родоначальником усіх порід свійських голубів є дикий скелястий голуб (Наука.., 1, 1959, 43).

3. перен. Той, хто поклав початок розвитку чого-небудь; основоположник.

Суть традицій Горького для письменників нашого часу в тому, що він є родоначальником літератури соціалістичного реалізму (Рад. літ-во, 6, 1968, 90);

Т. Шевченко був, є й залишається основоположником, родоначальником нової української літератури (Вітч., 9, 1969, 154);

// Те, що стало початком, основою чого-небудь.

Значення в інших словниках

1. родоначальник — родонача́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. родоначальник — див. пращур  Словник синонімів Вусика
3. родоначальник — -а, ч. 1》 Предок, від якого веде свій початок який-небудь рід. 2》 Тварина або рослина, від якої походять певні роди тварин або рослин. 3》 перен. Той, хто започаткував розвиток чого-небудь; основоположник. || Те, що стало початком, основою чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. родоначальник — Предок, прапрадід  Словник чужослів Павло Штепа
5. родоначальник — РОДОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч. 1. Предок, від якого веде свій початок який-небудь рід. Пішов [Стецько] із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків (Остап Вишня).  Словник української мови у 20 томах
6. родоначальник — ЗАСНО́ВНИК (той, хто заснував що-небудь, поклав початок чомусь), ОСНОВОПОЛО́ЖНИК, ФУНДА́ТОР, РОДОНАЧА́ЛЬНИК уроч., БА́ТЬКО уроч., ОСНО́ВНИК діал.; ЗАЧИНА́ТЕЛЬ (той, хто першим починає якусь важливу справу).  Словник синонімів української мови