розбій
РОЗБІ́Й, бо́ю, ч.
Напад з метою пограбування, який супроводжується погрозами, насильством, убивством і т. ін.
– Голодному, кажуть, і розбій не страшний (Панас Мирний);
Шибеник похнюпився й говорить: – Я вас і не думав убивати, але мене голод сюди погнав. Ми з мамою вмираємо без хліба. І я мусив іти на розбій (В. Королевич);
Торгівля [на ярмарку] ішла не дуже, щоб дуже, але з-під поли можна було дістати не тільки саму дивовижну, розбоєм добуту одежину, а навіть пантові пілюлі й ручні кулемети (М. Стельмах);
// перен., розм. Насильство, здирство, утиски і т. ін. щодо кого-небудь.
Щоб хоч трохи очуматись, він пішов походити по ярмарку .. – Це розбій! це здирство панське! – чує Чіпка, як гукають селяни під яткою (Панас Мирний);
– Знахабнілі дідичі дійшли до того, що почали закріпачувати навіть заслужених значних козаків і старшин, по суті таких же дворян, як вони самі. Це розбій серед білого дня!.. (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)