розвозити
РОЗВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., РОЗВЕЗТИ́, зу́, зе́ш, док.
1. кого, що. Везучи, доставляти когось, щось у певні місця.
Розвозив [Ярема] свіжі газети та спеціальні листівки (Г. Епік);
Стовпи закопували все далі й далі, до самого лісу... Сашко Ковалів розвозив їх своїм грузовиком (В. Кучер);
Подано автомобілі – розвезти акторів по домівках (Ю. Яновський);
– А мого Василька не чути. Був у Рурі десь, а тепер і зовсім не чути. Розвезли .. наших дітей по всенькому світу (О. Гончар).
2. кого, що, безос., розм. Доводити до стану повної знемоги, знесилення (про дію алкоголю, спеки, духоти і т. ін.).
Актрису мені хотілося напоїти п'яною, щоб її трохи розвезло й щоб вона сміливіше ходила по кімнаті (Ю. Яновський);
Після змагань команду трохи розвезло.
3. що і без дод., безос., розм. Робити (шлях, дорогу) малопридатним для їзди, ходьби.
По такій чорноземлі хіба легковою машиною їздити? Тут після дощів як розвезе, то й танком не виїдеш (О. Копиленко);
Дороги розвезло так, що годі й думати, що хтось навинеться до Горнилівки (В. Речмедін).
4. що, розм. Розмазувати що-небудь по поверхні чогось.
Щасливий Васька рукавом розвозив піт по лиці, згорда озираючи товариство (С. Васильченко);
Ото тільки й розваги [у Гриця], що покататися на підсвинкові. Спочатку то було нелегке заняття .. Не раз летів Гриць сторчака в пісок або багнюку, випльовував пісок, розвозив по обличчю червону юшку (Ю. Збанацький).
5. що і без дод., розм., рідко. Писати або говорити про що-небудь довго, із зайвими подробицями.
– Як не зберем [податків] до першого, – помалу розвозить старшина.., – то знову поштрафують, як було минулого року (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)