розгрішати
РОЗГРІША́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗГРІ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГРІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., кого, чого, заст., рідко.
Відпускати кому-небудь його гріхи.
Великий Пан розуміє, розгрішає гріхи кохання, тривогу перед божевіллям, смертю, муки заздрості, тугу закоханих... (Уляна Кравченко);
Патріарх завжди розгрішує її і дарує їй проскурки, пляшечки святої води, іконки і хрестики (З. Тулуб);
– Того, що він робив.., я не прощу і не розгрішу ніколи (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)