розгул
РОЗГУ́Л, у, ч.
1. Сильний, нестримний вияв чого-небудь.
Першими на пожежі з'явились .. сусіди. Потривожені криками і загравою, вони, як спали, повискакували з хат і надворі деякий час, мов зачаровані, дивились на розгул стихії (В. Гжицький);
Стародавні індуси під час розгулу чуми випускали гадюк для боротьби з щурами, розуміючи, що саме вони розносять хворобу (з наук.-попул. літ.);
// Свавілля, розгнузданість кого-, чого-небудь.
За ними [бандитами] йдуть розгул і жах, розбиті вікна і надії... (В. Сосюра);
То були сміливці, що не хотіли скоритись, ще й самі наганяли жах .. стримували .. розгул в околиці (В. Гжицький).
2. Буйні веселощі з пиятикою, гульбою.
Село затуркане, темне, в хаті-читальні досвітки. Ночами п'яний розгул із Матюхою на чолі (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)