роздушувати
РОЗДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗДУШИ́ТИ, душу́, ду́шиш, док., що.
1. Придавлюючи, притискуючи до чого-небудь, розплющувати, м'яти щось.
Він кинув [цигарку] і ногою роздушив її (А. Головко);
Шлях мореплавців в океані перегородили крижані затори, що загрожували роздушити кораблі, як шкаралупку (з навч. літ.);
* Образно. Від ударів грому, здавалося, ось-ось завалиться небо, поховає все живе під своїми руїнами, роздушить застиглу в безпорадності землю (Ю. Збанацький);
Атаки корпусів генералів Слащова та Вітковського не могли роздушити цей каховський горішок (Ю. Яновський);
// безос.
Баржу роздушило. Разом з льодом по ріці мчали уламки “Боярині” (С. Ковганюк, пер. з тв. М. Горького).
2. кого. Давлячи, знищувати, вбивати кого-небудь.
Він плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтів [хотів] роздушити всіх трьох купців (М. Коцюбинський);
// Збиваючи з ніг, підминаючи під себе, калічити.
Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський);
* Образно. Лише входячи в двір, згадав [Давид] про хутірець, про синьооку дівчину і хапно [хапливо] потер лоба, немов намагався й саму згадку про те роздушити... (А. Головко).
3. кого. Те саме, що розда́влювати 3.
Хай чують вороги, що ми – залізні. Роздушимо, роздавимо того, хто посягне на нас (П. Тичина);
Ми зірвали спроби .. роздушити нас шляхом війни (з наук.-попул. літ.).
4. Те саме, що розда́влювати 4.
Він приніс дві пляшки любимого цинандалі.., чарки і солодке печиво. – Роздушимо? – спитав, розкорковуючи пляшку (В. Гжицький).
Словник української мови (СУМ-20)