розкарякуватий
РОЗКАРЯ́КУВАТИЙ, а, е, розм.
1. Незграбно вигнутий, розчепірений (перев. про ноги).
Він ходив, широко розставляючи дебелі, розкарякуваті ноги (С. Добровольський);
// З вигнутими, незграбно розчепіреними ногами (про людину).
Козаков у своїх трофейних чоботях з широкими, низькими халявами, в яких він здавався трохи розкарякуватим, ішов, ступаючи на п'яти (О. Гончар);
// З вигнутими, незграбно розчепіреними клешнями (про ракоподібних).
* У порівн. – Так, так, – улесливо киває головою Анкулія. – Мов рак той розкарякуватий... Ви бачили його десь? (М. Чабанівський);
// Який має незграбну форму, неоковирний (про предмети).
Торохтить шляхом з города через село якась машина, .. низька, розкарякувата (Панас Мирний);
Олег спускався в носову частину корабля .. Несподівано натрапив ногою внизу біля борту на якусь розкарякувату річ (Іван Ле);
Глянув чоловік на нього і відсахнувся: на опухлій і закривавленій долоні стирчала розкарякувата скапка (з публіц. літ.).
2. З коротким стовбуром, який має вигнуте розгалуження гілок або коріння (про дерева).
Вище, над урвищем, теребиться плазом розкарякувата груша, розставивши в боки своє пазуристе гілля (П. Колесник);
Одлетить [синичка] швиденько і, знов дзенькаючи, починає стрибать по товстелезній гілляці старої розкарякуватої яблуні (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)