розкарякуватий

РОЗКАРЯ́КУВАТИЙ, а, е, розм.

1. Незграбно вигнутий, розчепірений (перев. про ноги).

Він ходив, широко розставляючи дебелі, розкарякуваті ноги (С. Добровольський);

// З вигнутими, незграбно розчепіреними ногами (про людину).

Козаков у своїх трофейних чоботях з широкими, низькими халявами, в яких він здавався трохи розкарякуватим, ішов, ступаючи на п'яти (О. Гончар);

// З вигнутими, незграбно розчепіреними клешнями (про ракоподібних).

* У порівн. – Так, так, – улесливо киває головою Анкулія. – Мов рак той розкарякуватий... Ви бачили його десь? (М. Чабанівський);

// Який має незграбну форму, неоковирний (про предмети).

Торохтить шляхом з города через село якась машина, .. низька, розкарякувата (Панас Мирний);

Олег спускався в носову частину корабля .. Несподівано натрапив ногою внизу біля борту на якусь розкарякувату річ (Іван Ле);

Глянув чоловік на нього і відсахнувся: на опухлій і закривавленій долоні стирчала розкарякувата скапка (з публіц. літ.).

2. З коротким стовбуром, який має вигнуте розгалуження гілок або коріння (про дерева).

Вище, над урвищем, теребиться плазом розкарякувата груша, розставивши в боки своє пазуристе гілля (П. Колесник);

Одлетить [синичка] швиденько і, знов дзенькаючи, починає стрибать по товстелезній гілляці старої розкарякуватої яблуні (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me