розкаюватися
РОЗКА́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗКА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., у чому, рідко за що.
1. Визнавати помилковість якого-небудь свого вчинку; шкодувати, усвідомлюючи необачність вчиненого.
Савелій [персонаж поеми Некрасова] розповідає, як живим закопали в землю ненависного управителя. І такими словами розповідає, що відчуваєш: .. не розкаюється (з навч. літ.);
– Ви можетк упиратися, скільки вам хочеться. Але прийде день, коли ви жорстоко розкаєтесь (І. Багряний);
Чи вистачить сили втримати дамбу..? Чи не розкаються згодом і Воронцов, і Самієв у своїй упертості? (О. Гончар).
2. рел. Признаватися в своїх гріхах; сповідатися.
– І навіщо таке казати, людина він [отець Симон] набожна і давно розкаявся за свої гріхи (І. Цюпа);
І щоб посильнити себе, розкаюється: – Прости, Боже, мені, грішній (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)