розквашувати
РОЗКВА́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКВА́СИТИ, а́шу, а́сиш, док., що.
1. Розмочуючи, робити багнистим, грузьким (землю, дорогу, шлях і т. ін.).
Дощі розквашували землю (О. Підсуха);
Шляхи фронтові дощ до краю розквасив... (І. Нехода);
// безос.
Возили перегній з станції. Дорогу розквасило, і доводилося їздити рано, коли підмерзало (В. Минко);
// Розмочуючи, псувати що-небудь, робити непридатним для користування.
Хлюпа дощ на заводські одвірки, дахи розквасив (П. Усенко);
Сталь зрозумів, що картонному глобусові прийшов край. Злива розквасить його, змиє з нього всі фарби (О. Донченко).
2. також чого, розм. Розбивати до крові (звичайно обличчя, ніс).
Старе й мале по всім світі вже заговорило, Що Гітлеру на Вкраїні розквасили рило (з народної пісні);
Минув я п'яних – хай їм біс, А то іще розквасять ніс... (І. Нехода);
Той собі сорочку роздере, носа розквасить, у грязному всунеться.., а ти .. винний (У. Самчук);
– Микола його [Сергія] куркулякою тоді обізвав. А Сергій тоді Миколі губу розквасив, страшно дивитися (В. Дрозд).
◇ (1) Розква́сити / ква́сити гу́би:
а) розплакатися від чого-небудь.
– О, синочку мій! – аж руки бабуся ламає. – Ну, чого розквасила губи? – обзивається чернець з прихожої. – Молиться йди (А. Тесленко);
Маруся ж розквасила губи, і з очей їй покотилися на червоні щоки великі, як дощові краплини, сльози (Л. Юхвід);
б) загордитися, зазнатися.
[Маруся:] Розквасить губи [Одарка] та й дума, що ось-то яка я красуня!.. Хороша, як курка задрипана! (М. Кропивницький);
Жінкам та дітям можна квасить губи, А не такому гайдуку, як ти (М. Костомаров);
в) (на кого) образитися, розгніватися на кого-небудь за щось.
– І чого це пан полковник Потоцький так на козаків губи квасить? (В. Чемерис).
Словник української мови (СУМ-20)