розквашувати

РОЗКВА́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКВА́СИТИ, а́шу, а́сиш, док., що.

1. Розмочуючи, робити багнистим, грузьким (землю, дорогу, шлях і т. ін.).

Дощі розквашували землю (О. Підсуха);

Шляхи фронтові дощ до краю розквасив... (І. Нехода);

// безос.

Возили перегній з станції. Дорогу розквасило, і доводилося їздити рано, коли підмерзало (В. Минко);

// Розмочуючи, псувати що-небудь, робити непридатним для користування.

Хлюпа дощ на заводські одвірки, дахи розквасив (П. Усенко);

Сталь зрозумів, що картонному глобусові прийшов край. Злива розквасить його, змиє з нього всі фарби (О. Донченко).

2. також чого, розм. Розбивати до крові (звичайно обличчя, ніс).

Старе й мале по всім світі вже заговорило, Що Гітлеру на Вкраїні розквасили рило (з народної пісні);

Минув я п'яних – хай їм біс, А то іще розквасять ніс... (І. Нехода);

Той собі сорочку роздере, носа розквасить, у грязному всунеться.., а ти .. винний (У. Самчук);

– Микола його [Сергія] куркулякою тоді обізвав. А Сергій тоді Миколі губу розквасив, страшно дивитися (В. Дрозд).

◇ (1) Розква́сити / ква́сити гу́би:

а) розплакатися від чого-небудь.

– О, синочку мій! – аж руки бабуся ламає. – Ну, чого розквасила губи? – обзивається чернець з прихожої. – Молиться йди (А. Тесленко);

Маруся ж розквасила губи, і з очей їй покотилися на червоні щоки великі, як дощові краплини, сльози (Л. Юхвід);

б) загордитися, зазнатися.

[Маруся:] Розквасить губи [Одарка] та й дума, що ось-то яка я красуня!.. Хороша, як курка задрипана! (М. Кропивницький);

Жінкам та дітям можна квасить губи, А не такому гайдуку, як ти (М. Костомаров);

в) (на кого) образитися, розгніватися на кого-небудь за щось.

– І чого це пан полковник Потоцький так на козаків губи квасить? (В. Чемерис).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me