розквашувати

РОЗКВА́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКВА́СИТИ, а́шу, а́сиш, док., перех.

1. Розмочуючи, робити багнистим, грузьким (землю, дорогу, шлях і т. ін.).

Дощі розквашували землю (Підс., Віч-на-віч, 1962, 138);

Шляхи фронтові дощ до краю розквасив… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 325);

// безос.

Возили перегній з станції. Дорогу розквасило, і доводилося їздити рано, коли підмерзало (Минко, Вибр., 1952, 57);

// Розмочуючи, псувати що-небудь, робити непридатним для користування.

Хлюпа дощ на заводські одвірки, дахи розквасив (Ус., І сьогодні.., 1957, 24);

Сталь зрозумів, що картонному глобусові прийшов край. Злива розквасить його, змиє з нього всі фарби (Донч., VI, 1957, 105).

2. розм. Розбивати до крові (звичайно обличчя, ніс).

Старе й мале по всім світі вже заговорило, Що Гітлеру на Вкраїні розквасили рило (Коломийки, 1969, 395);

Минув я п’яних — хай їм біс, А то іще розквасять ніс… (Нех., Казки.., 1958, 18).

◊ Розква́сити гу́би, фам.:

а) скривити губи, збираючись заплакати або плачучи.

Маруся ж розквасила губи, і з очей їй покотилися на червоні щоки великі, як дощові краплини, сльози (Юхвід, Оля, 1959, 97);

б) розплакатися.

— Ну, чого розквасила губи? — обзивається чернець [до бабусі] з прихожої (Тесл., Вибр., 1950, 59);

в) почати задаватися, чванитися.

[Маруся:] Розквасить губи [Одарка] та й дума, що ось-то яка я красуня!.. Хороша, як курка задрипана! (Кроп., І, 1958, 95).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me