розколихуватися
РОЗКОЛИ́ХУВАТИСЯ і рідше РОЗКОЛИ́СУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗКОЛИХА́ТИСЯ, розколишу́ся, розколи́шешся і рідко розколиха́юся, розколиха́єшся і рідше РОЗКОЛИСА́ТИСЯ, розколишу́ся, розколи́шешся і рідко розколиса́юся, розколиса́єшся, док.
1. Починати сильно колихатися.
Знічев'я Роберт задивився.., Як павук на тій нитці спускався, Розколихувавсь потім на ній, Щоб її до стіни причепити (Леся Українка);
Коли Дніпро дихає буй-вітром, топольки розколихуються у всі боки і шепочуться між собою (С. Чорнобривець);
Є потиск рук – на пісню схожий він, Яку би так хотілось розпочати... Здається, десь розколихався дзвін й, не задзвонивши, мусить замовкати (Р. Братунь).
2. перен. Сповнюватися тривогою, хвилюванням.
Стогнала [Катерина] тихим стогоном, як горличка ранена, і безміром печалі розколихувалася, як бурею (Г. Хоткевич);
// Виходити із стану байдужості, замріяності, заціпеніння і т. ін.; приступати до дії.
От і розколихались наші дівчата: вийшла пара, а там друга, пішли у дрібушки (Г. Квітка-Основ'яненко).
3. тільки недок. Пас. до розколи́хувати 1.
Словник української мови (СУМ-20)