розкішно
РОЗКІ́ШНО, присл.
1. З великою розкішшю (у 1 знач.).
В кабінеті .. було усе розкішно, велеліпно [дуже гарно] (О. Кониський);
Велика шафа з розкішно оправленими книжками має навстіж відчинену одну половинку дверцят (Ірина Вільде);
Іван вступив до розкішно обставленого кабінету і трохи розгубився (П. Колесник).
2. Витрачаючи великі гроші, у достатках, безтурботно.
Весело, розкішно жила генеральша (Панас Мирний);
Три молоденькі акації на причілку, піщані замети попід самими вікнами... Не розкішно живе чоловік! (О. Гончар).
3. Буйно, пишно.
Нехай лілія біла Розкішно процвіта (І. Манжура);
Посадив [Замфір] на щастя якийсь особливий ґатунок винограду – от як розрісся тепер розкішно! (М. Коцюбинський).
4. Дуже красиво, яскраво, барвисто.
На образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками (І. Нечуй-Левицький);
Невеличкий садок, та скільки туди народу назбиралося? І все те нарядилося пишно, уквітчалося розкішно (Панас Мирний);
А сонце велично, розкішно плило собі; земля назустріч йому .. ніжно дихала, як засоромлена коханка (В. Винниченко).
5. Задовольняючи найвищі естетичні вимоги, смаки; вишукано, прекрасно.
Ще ніхто не чув, щоб так розкішно пахли фіалки (М. Рильський);
Одягалась Оленка завжди гарно і навіть розкішно. Особливо до лиця їй було темно-зелене платтячко (С. Олійник);
Виткі, чорні до блиску коси розкішно спадали їй на плечі (О. Гончар).
6. у знач. пред., розм. Захопливо, дуже приємно.
– Як розкішно! – сказала [Аглая-Феліцітас]. – За кожним разом, коли виходжу на початку зими на воздух [на повітря], .. мені здається, що я вступаю в інший світ (О. Кобилянська);
Тепло йому і затишно; весело і розкішно; не знає він ні в чому недостачі, – бо не знає і краю у своєму добрі... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)