розлучниця

РОЗЛУ́ЧНИЦЯ, і, ж., розм.

Жін. до розлу́чник.

Ой пішла я у яр за водою, Аж там милий гуляє з другою. А другая тая, Розлучниця злая, Багатая сусідонька, Вдова молодая (Т. Шевченко);

– О прокляття! Кому сказати? Хто навчить, як позбутися злої розлучниці, як привернути Прохора (А. Шиян);

Де, коли й як зійшовся він з тою невідомою безсердечною жінкою-розлучницею – Галина довго не знала (Б. Антоненко-Давидович).

Значення в інших словниках

1. розлучниця — розлу́чниця іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. розлучниця — див. звабник; смерть  Словник синонімів Вусика
3. розлучниця — -і, розм. Жін. до розлучник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розлучниця — Розлу́чниця, -ці, -цею; -ниці, -ниць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. розлучниця — РОЗЛУ́ЧНИЦЯ, і, ж., розм. Жін. до розлу́чник. Ой пішла я у яр за водою, Аж там милий гуляє з другою. А другая тая, Розлучниця злая, Багатая сусідонька, Вдова молодая (Шевч., II, 1963, 153); — О прокляття! Кому сказати?...  Словник української мови в 11 томах
6. розлучниця — Розлучниця, -ці ж. Разлучительница. Лати твоя розлучниця, розлучила нас з тобою. Чуб. V. 380.  Словник української мови Грінченка