розлущений

РОЗЛУ́ЩЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до розлу́щити і розлу́щитися.

Весіннім струмочком від скверу, Рукою дитячою пущений, Відчалив кораблик з паперу, На ньому – горішок розлущений (І. Муратов);

Мирон Данилович хоч змерз, дивиться на браму, як приворожений: серед багатьох односельчан, що їх очі, ніби висохли і розлущені плоди, – такі мерхлі, – теж звернені до сподіваної вістки з млина, Але нема її (В. Барка).

Значення в інших словниках

1. розлущений — розлу́щений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розлущений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до розлущити. || розлущено, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розлущений — РОЗЛУ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розлу́щити. Весіннім струмочком від скверу, Рукою дитячою пущений, Відчалив кораблик з паперу, На ньому — горішок розлущений (Мур., Лірика, 1954, 36).  Словник української мови в 11 томах