розмай
РОЗМА́Й, ю, ч., нар.-поет.
1. Що-небудь буйно розквітле, зелене (ліс, гай і т. ін.).
Краще йди в темний гай, у зелений розмай, Або в поле, де вітер гуляє, На дозвіллі із лихом собі розмовляй (Леся Українка);
Навколо був ясний розмай і радісна теплінь (М. Упеник);
* Образно. Хай жаль, що перейшли для мене Солодкі болі зросту і жадань, Що похилився мій розмай зелений І май черлений одійшов за грань (М. Рильський).
2. Приворотне, чарівне зілля.
– Ти знаєш, як цвіте розмай? Возьми [візьми], розмаю накопай І дай із'їсти або спити, – І він зачне тебе любити!.. (С. Руданський);
“Іди, доню, до гаю, Копай зілля розмаю”. “Я розмаю не знаю, Хіба людей спитаю” (з народної пісні).
Словник української мови (СУМ-20)