розмаювати
РОЗМА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗМА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. тільки 3 ос. Подувом розвівати в різні боки (волосся, одяг і т. ін.).
– Розмай, вітре, мою чорну косу до пояса! (І. Нечуй-Левицький);
Повітря розмаює одяг і волосся людей;
* Образно. [М а в к а:] Він був ніжний, той весняний легіт, співаючи, їй розвивав листочки, милуючи, розмаяв їй [коханій] віночка, і, пестячи, кропив росою косу... Так, так... він справжній був весняний вітер, та іншого вона б не покохала (Леся Українка).
2. тільки 3 ос. Розганяти, розсіювати (хмари, туман і т. ін.).
Бачить Лиска, відкіль блиска, хвостом має – хмари не розмає (приказка);
* Образно. Кобзо-орлице! .. Чарами слова розмай, мов ту хмару, недолю (П. Куліш);
Мене хвилює синій обрій і вітер весняний, рвачкий, що всі думки мої недобрі розмає, як пухкі хмарки (М. Драй-Хмара).
3. перен. Легковажно, безцільно розтрачувати що-небудь (талант, здібності і т. ін.).
Але в житті і я свій, може, хист (Коли він
є) по вітру не розмаю... (М. Рильський).
4. перев. док., перен. Позбутися якого-небудь неприємного відчуття, поганого настрою і т. ін.
Дивиться Мар'яна, осміхається, – і рветься її серце, щоб розмаяти, розвіяти ті смутки (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)