розмовляти
РОЗМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок.
1. Усно обмінюватися думками, вести розмову, бесіду з ким-небудь.
Филін, розмовляючи, ніколи не дивився людям в вічі (І. Нечуй-Левицький);
Обоє в затінку сиділи на широкій призьбі, про щось тихо розмовляли (М. Стельмах);
* Образно. Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою (Т. Шевченко);
// Передавати свої думки, почуття за допомогою міміки, жестів.
Потай кохались вони, розмовляючи тільки на мигах (М. Зеров);
Звернувшись до Ауера, почав [дід] розмовляти руками, показував, що човном пливли туди, махав в обидва боки долонями – значить веслами гребли (А. Хижняк);
// перев. із запереч. не, з ким, між ким, розм. Підтримувати стосунки, зв'язки, спілкуватися з ким-небудь.
Не розмовляла [Олена] з Оксеном і нишком виняньчувала способи помсти над Ганною (Григорій Тютюнник);
Після тої сутички на мітингу – бути чи не бути в полку комісарові – вони й досі майже не розмовляли між собою (О. Гончар).
2. Мати здатність, уміти говорити, висловлювати свої думки, почуття.
Олексі і Меланці здавалося, що син уже все розуміє, дарма що він не розмовляє, але він відчуває, що це про нього балакають (П. Кочура);
У мене був дід .. Він був добрий дух лугу і риби. Він збирав гриби і ягоди краще за нас і розмовляв з кіньми (О. Довженко);
* Образно. Душа і природа – вони розмовляють без слів (В. Дрозд).
3. Говорити, володіти якою-небудь мовою.
Товариство у мене виключно російське і по-італійськи, на жаль, не розмовляю (М. Коцюбинський);
Складнішою виявилась і тодішня Україна. Була вона повна своїх і чужих панів, які добре розмовляли по-українському (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)