розмотувати
РОЗМО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗМОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що, рідко кого.
1. що. Розкручувати, розправляти що-небудь змотане або намотане на щось.
Каганець палає, батько струже лопату, тітка прядиво розмотує (Марко Вовчок);
Он уже аварійна бригада розмотує товсту брезентову кишку, щоб вмикати ще одну помпу (М. Ю. Тарновський);
Він довго розмотував хустку, плутаючись кістлявими своїми, більше звиклими до реміняччя пальцями у тонкому шовку. Розмотав – папери. Якісь послання, грамоти (П. Загребельний);
Я розмотав вудку і почав ловити красноперів (О. Копиленко);
* Образно. Гетьман навіть гадати не хоче, що тоді було б, бо .. ніхто не розмотав би того клубка, який він тримає в своїй руці, ніхто не знайшов би виходу з великого українського політичного лабіринту, котрий він так довго будував (Б. Лепкий).
2. що. Знімати щось намотане, накручене на що-небудь.
Розмотують онучі, і дух стає неможливий (Г. Хоткевич);
Сестра розмотує бинт і дивиться на Федорченка з обожнюванням (О. Довженко);
Тимко теж зняв кожушок, кашкет і розмотав із шиї рушника (Григорій Тютюнник);
За якийсь час панти урочисто вийняли з печі. Розмотали марлю... І аж замилувався старий Сірко (І. Багряний);
// кого. Звільняти від чого-небудь намотаного, накрученого; розкутувати.
Він опустився на землю .. Поволі почав розмотувати самого себе і скоро був вільний (Г. Хоткевич);
Уляна коло його – як нянька: прийдуть у школу – роздіне його, розмотає, руки йому нагріє (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)