рознос
РОЗНО́С, у, ч., рідко.
1. Дія за знач. рознести́, розно́сити 1, 6, 7.
2. розм. Суворе повчання, гостра критика, осуд.
[Дремлюга:] Я сьогодні такий рознос учинив – до смерті пам'ятатимуть! (О. Корнійчук);
– Цілий день Горобець сидів на уроках, щось записував, побував і в мене на уроці. Я ждав розносу, а він сказав: “Добре” (Ю. Збанацький);
Мали місце розноси замість конкретної поради, погрози замість практичної допомоги (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)