рознос
РОЗНО́С, у, ч.
1. Дія за знач. рознести́, розно́сити 1, 6, 7.
2. розм. Суворе повчання, гостра критика, осуд.
[Дремлюга:] Я сьогодні такий рознос учинив — до смерті пам’ятатимуть! (Корн., II, 1955, 293);
Цілий день Горобець сидів на уроках, щось записував, побував і в мене на уроці. Я ждав розносу, а він сказав: «Добре» (Збан., Малин. дзвін, 1958, 10).
Словник української мови (СУМ-11)