розписка
РОЗПИ́СКА, и, ж.
1. рідко. Дія за знач. розписа́ти, розпи́сувати 1–3.
Розписка діалектних матеріалів.
2. Документ з підписом, який засвідчує одержання чого-небудь.
– Завтра зранку підемо до волості. Писар напише нам розписку, а я вам заплачу по тій розписці гроші, – сказав Мотуз (І. Нечуй-Левицький);
Акції мали ознаки звичайного грабіжництва, бо не існувало ніяких уповноважень, ордерів на реквізиції, розписок. Тим часом було вивезено матеріальних цінностей на мільярди (з наук.-попул. літ.).
(1) Під розпи́ску – з одержанням письмового свідчення про передавання (вручення, отримання і т. д.) кого-, чого-небудь.
У конторі наглядач передав Іполита – під розписку! – жандармському поручику (В. Канівець).
Словник української мови (СУМ-20)