розпитуватися
РОЗПИ́ТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗПИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм.
1. Те саме, що розпи́тувати.
Домна падала коло чоловіка, розпитувалась: – Що тобі, Семене? Чого сумуєш? (М. Коцюбинський);
Випивши з гістьми знову, став [Сава Петрович] уже поважно розпитуватися в Мокроуса про новини (А. Головко);
– А чия ж ти? – І так він випитував про все в Левантини, розпитався й про те – через що кинула хазяїв (Б. Грінченко);
Вигляд у господаря був похмурий і стомлений. Сахно розпиталася про його здоров'я (Ю. Смолич);
Вже скільки сіл минула, і .. не дуже в речі заходжу: розпитуюсь дороги в Дем'янівку, подякую за хліб-сіль та й далі (Марко Вовчок);
Й на другий день листа не було. Кирило обуривсь .. Треба піти у город і розпитатись (М. Коцюбинський).
2. розм. Запитуючи, розпитуючи одне одного, з'ясовувати що-небудь.
– Як ми розпитались промеж [проміж] себе, так от що зробим [зробимо]: .. зложимося [складемося], скільки у кого є грошей, щоб можна було купити [зерна] (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Годі, мамо! Се ми вже між собою розпитаємось, а вам вже час спочити (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)