розпитувати
РОЗПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого і без дод.
Звертатися до когось із запитаннями, намагаючись довідатися про кого-, що-небудь.
Ішли, розмовляли. Василько розпитував, а дядя Василь розповідав (П. Дорошко);
Почали знайомитися, швидко розпитувати один одного про спільних знайомих, про справи, про новини (І. Багряний);
Увійшов капрал і сказав, що зловили якогось араба, так чи не схочуть розпитати його (М. Грушевський);
Тамара відчувала, що матері кортить розпитати, де вона була (А. Хижняк);
// Дізнаватися, довідуватися про кого-, що-небудь, запитуючи багатьох людей.
Мелашка все побивалася за дитиною, розпитувала людей. Ніхто нічого достеменно порадити не міг (з переказу);
[Хотина:] Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і почитують. Кажуть, що й тихий, і ввічливий (М. Кропивницький);
Хаєцький на ходу розпитує поранених про свій полк, про становище (О. Гончар);
– Ти не знаєш, що то за люди паничі. Коли не знаєш, то розпитай людей (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)