розпитувати

РОЗПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і неперех. Звертатися до когось із запитаннями, намагаючись довідатися про кого-, що-небудь.

Ішли, розмовляли. Василько розпитував, а дядя Василь розповідав (Дор., Не повтори.., 1968, 163);

Тамара відчувала, що матері кортить розпитати, де вона була (Хижняк, Тамара, 1959, 76);

// Дізнаватися, довідуватися про кого-, що-небудь, запитуючи багатьох людей.

[Xотина:] Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і почитують. Кажуть, що й тихий, і ввічливий (Кроп., II, 1958, 67);

Хаєцький на ходу розпитує поранених про свій полк, про становище (Гончар, III, 1959, 359);

— Ти не знаєш, що то за люди паничі. Коли не знаєш, то розпитай людей (Н.-Лев., II, 1956, 61).

Значення в інших словниках

1. розпитувати — розпи́тувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розпитувати — див. вивідувати; питати  Словник синонімів Вусика
3. розпитувати — -ую, -уєш, недок., розпитати, -аю, -аєш, док., перех. і неперех. Звертатися до когось із запитаннями, намагаючись довідатися про кого-, що-небудь. || Дізнаватися, довідуватися про кого-, що-небудь, запитуючи багатьох людей.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розпитувати — РОЗПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого і без дод. Звертатися до когось із запитаннями, намагаючись довідатися про кого-, що-небудь. Ішли, розмовляли. Василько розпитував, а дядя Василь розповідав (П.  Словник української мови у 20 томах
5. розпитувати — ВИПИ́ТУВАТИ (наполегливо, настирливо звертатися до когось із запитаннями, намагаючись дізнатися про кого-, що-небудь), ДОПИ́ТУВАТИ, ДОПИ́ТУВАТИСЯ, ВИДОБУВА́ТИ, ВИТЯГА́ТИ розм., ВИТЯ́ГУВАТИ розм. (докладаючи зусиль, примушувати дати відповідь). — Док.  Словник синонімів української мови
6. розпитувати — Розпи́тувати, -пи́тую, -пи́туєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)