розправа
РОЗПРА́ВА¹, и, ж.
1. Фізичне або моральне покарання за що-небудь.
– Пан злякався! – шушукались дворові і ждали назавтра розправи (Панас Мирний);
Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Л. Юхвід);
Я ж ні від кого не чув, щоб він стріляв у людей, навіть під час розправи... (Р. Іваничук);
Віра змалечку була швидка на розправу. .. Як що не по її [ней], так і кидалася з кулаками (А. Дімаров).
2. іст. Сільська адміністративна установа та приміщення, де вона містилася.
Та й нудна оця робота – сидіти у розправі цілісенький [цілісінький] рік (М. Кропивницький);
Один з десяцьких стрімголов кинувся до розправи. За хвилину звідти вийшли новобранці (Г. Хоткевич);
Це вже було щось нове. Посада в розправі, Чого ради? (В. Винниченко);
– А прикинемо ще податки та оплатки на волость, на земство, на стан, на сільську розправу (М. Стельмах).
3. заст. Розгляд якої-небудь справи повноважним органом, а також рішення цього органу.
Часом думка не в гори, А на народні збори, На засідання ради, На розправи громади Заблукає несміла (І. Франко);
Судова розправа відбувається в залі Львівського карного суду (П. Колесник);
На горах .. виконувалися ритуальні обряди та гри. так само на горах відбувалися суди та розправи (О. Воропай).
РОЗПРА́ВА², и, ж., заст.
Стаття, розвідка, наукове дослідження з якогось питання.
Розправа, котру оце подаю, основана майже виключно на матеріалах рукописних (І. Франко);
Відослала [відіслала] до “Жизни” свою розправу про новітню соціальну драму (Леся Українка);
Він збирається власне писати довшу розправу про мої праці (О. Кобилянська);
В одній з галицьких часописей було подано велику критичну розправу про Лесину творчість (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)