1. Словник української мови у 20 томах

розправа

РОЗПРА́ВА¹, и, ж.

1. Фізичне або моральне покарання за що-небудь.

– Пан злякався! – шушукались дворові і ждали назавтра розправи (Панас Мирний);

Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Л. Юхвід);

Я ж ні від кого не чув, щоб він стріляв у людей, навіть під час розправи... (Р. Іваничук);

Віра змалечку була швидка на розправу. .. Як що не по її [ней], так і кидалася з кулаками (А. Дімаров).

2. іст. Сільська адміністративна установа та приміщення, де вона містилася.

Та й нудна оця робота – сидіти у розправі цілісенький [цілісінький] рік (М. Кропивницький);

Один з десяцьких стрімголов кинувся до розправи. За хвилину звідти вийшли новобранці (Г. Хоткевич);

Це вже було щось нове. Посада в розправі, Чого ради? (В. Винниченко);

– А прикинемо ще податки та оплатки на волость, на земство, на стан, на сільську розправу (М. Стельмах).

3. заст. Розгляд якої-небудь справи повноважним органом, а також рішення цього органу.

Часом думка не в гори, А на народні збори, На засідання ради, На розправи громади Заблукає несміла (І. Франко);

Судова розправа відбувається в залі Львівського карного суду (П. Колесник);

На горах .. виконувалися ритуальні обряди та гри. так само на горах відбувалися суди та розправи (О. Воропай).

РОЗПРА́ВА², и, ж., заст.

Стаття, розвідка, наукове дослідження з якогось питання.

Розправа, котру оце подаю, основана майже виключно на матеріалах рукописних (І. Франко);

Відослала [відіслала] до “Жизни” свою розправу про новітню соціальну драму (Леся Українка);

Він збирається власне писати довшу розправу про мої праці (О. Кобилянська);

В одній з галицьких часописей було подано велику критичну розправу про Лесину творчість (з наук.-попул. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розправа — Розпра́ва: — дискусія; [IV] — дослідження, розвідка, розгляд [32] — засідання суду, процес [48] — розгляд справи повноважним органом, а також його рішення [54] — судове засідання [46-2] — тут: наукова праця [XX] ще не знаю, коли мені термін екзамену... Словник з творів Івана Франка
  2. розправа — розпра́ва 1 іменник жіночого роду покарання; установа; розгляд справи розпра́ва 2 іменник жіночого роду дослідження рідко Орфографічний словник української мови
  3. розправа — Розпра́ва. Розгляд, обговорення. По спростованях послів Цуркана, Тиміньского, др. Стоцкого і проф. Пігуляка закінчено головну дебату, а при подрібній розправі вніс пос. др. Українська літературна мова на Буковині
  4. розправа — (над ким) покарання кого, (юрби) самосуд; (судова) Г. розгляд; мн. РОЗПРАВИ, (масові) терор. Словник синонімів Караванського
  5. розправа — I -и, ж. 1》 У Росії та Україні кінця 18 – початку 19 ст. – сільська адміністративна установа та приміщення, де вона містилася. 2》 заст. Розгляд якої-небудь справи повноважним органом, а також рішення цього органу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. розправа — розпра́ва 1. дослідження; студія (ст) 2. судовий процес; слідство (ст)||судова розправа ◊ судова розпра́ва → розправа 2: Дальшим сенсаційним моментом було переслухання знатоків оружжя. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. розправа — ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст. Словник синонімів української мови
  8. розправа — Розпра́ва, -ви; -ра́ви, -ра́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. розправа — РОЗПРА́ВА¹, и, ж. 1. Фізичне або моральне покарання за що-небудь. — Пан злякався! — шушукались дворові і ждали назавтра розправи (Мирний, IV, 1955, 108); Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Юхвід, Оля, 1959, 33). Словник української мови в 11 томах