1. Українська літературна мова на Буковині

розправа

Розпра́ва. Розгляд, обговорення. По спростованях послів Цуркана, Тиміньского, др. Стоцкого і проф. Пігуляка закінчено головну дебату, а при подрібній розправі вніс пос. др. Рот, аби вділити Чернівцям на школи запомогу 3000 зр[иньских], за чим промовляв і голова міста пос. Кохановский, але внесене упало більшостию одного голосу (Б., 1895, 5, 3); Хоч п. Пігуляк сам не робив рекурсу, суд увзгляднив єго недугу, задля котрої не міг явити ся на розправі, і визначив другий речинець, на котрім увільнив єго зовсім від вини (Б., 1895, 25, 3); Доси взяли участь в розправах буджетових представителі майже всіх сторонництв (Б., 1895, 60, 1); Над сею резолюциєю вив’язала ся широка розправа, в котрій взялиучасть 5 визначнійших послів (Б., 1899, 36, 1); Пішли ревізиї, переслуханя, арештованя, викрито мниму противійскову пропаґанду. Чи слушні були сі обвинуваченя, викаже судова розправа (Б., 1909, 53, 1)

// пол. rozprawa — 1) обговорення, 2) юр. розгляд, rozprawa sądowa — судове доходження.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розправа — Розпра́ва: — дискусія; [IV] — дослідження, розвідка, розгляд [32] — засідання суду, процес [48] — розгляд справи повноважним органом, а також його рішення [54] — судове засідання [46-2] — тут: наукова праця [XX] ще не знаю, коли мені термін екзамену... Словник з творів Івана Франка
  2. розправа — розпра́ва 1 іменник жіночого роду покарання; установа; розгляд справи розпра́ва 2 іменник жіночого роду дослідження рідко Орфографічний словник української мови
  3. розправа — (над ким) покарання кого, (юрби) самосуд; (судова) Г. розгляд; мн. РОЗПРАВИ, (масові) терор. Словник синонімів Караванського
  4. розправа — I -и, ж. 1》 У Росії та Україні кінця 18 – початку 19 ст. – сільська адміністративна установа та приміщення, де вона містилася. 2》 заст. Розгляд якої-небудь справи повноважним органом, а також рішення цього органу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розправа — РОЗПРА́ВА¹, и, ж. 1. Фізичне або моральне покарання за що-небудь. – Пан злякався! – шушукались дворові і ждали назавтра розправи (Панас Мирний); Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Л. Словник української мови у 20 томах
  6. розправа — розпра́ва 1. дослідження; студія (ст) 2. судовий процес; слідство (ст)||судова розправа ◊ судова розпра́ва → розправа 2: Дальшим сенсаційним моментом було переслухання знатоків оружжя. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. розправа — ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст. Словник синонімів української мови
  8. розправа — Розпра́ва, -ви; -ра́ви, -ра́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. розправа — РОЗПРА́ВА¹, и, ж. 1. Фізичне або моральне покарання за що-небудь. — Пан злякався! — шушукались дворові і ждали назавтра розправи (Мирний, IV, 1955, 108); Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Юхвід, Оля, 1959, 33). Словник української мови в 11 томах