1. Лексикон львівський: поважно і на жарт

розправа

розпра́ва 1. дослідження; студія (ст)

2. судовий процес; слідство (ст)||судова розправа

◊ судова розпра́ва → розправа 2: Дальшим сенсаційним моментом було переслухання знатоків оружжя. Через цілий час розправи лежав на столі перед предсідником Маєром той револьвер, яким С. Федак стріляв у часі невдалого атентату. Коли перед столом станули знатоки оружжя, поучив їх предсідник Маєр: “Панове мають видати потвердження, чи той револьвер...” – і почав глядіти на столі за револьвером, якого там вже не було. Всякі розшуки не довели ні до чого. Револьвер пропав, зник, як роса на сонці, і я по нинішній день не знаю, хто його вкрав (Шухевич)

Джерело: Лексикон львівський: поважно і на жарт на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розправа — Розпра́ва: — дискусія; [IV] — дослідження, розвідка, розгляд [32] — засідання суду, процес [48] — розгляд справи повноважним органом, а також його рішення [54] — судове засідання [46-2] — тут: наукова праця [XX] ще не знаю, коли мені термін екзамену... Словник з творів Івана Франка
  2. розправа — розпра́ва 1 іменник жіночого роду покарання; установа; розгляд справи розпра́ва 2 іменник жіночого роду дослідження рідко Орфографічний словник української мови
  3. розправа — Розпра́ва. Розгляд, обговорення. По спростованях послів Цуркана, Тиміньского, др. Стоцкого і проф. Пігуляка закінчено головну дебату, а при подрібній розправі вніс пос. др. Українська літературна мова на Буковині
  4. розправа — (над ким) покарання кого, (юрби) самосуд; (судова) Г. розгляд; мн. РОЗПРАВИ, (масові) терор. Словник синонімів Караванського
  5. розправа — I -и, ж. 1》 У Росії та Україні кінця 18 – початку 19 ст. – сільська адміністративна установа та приміщення, де вона містилася. 2》 заст. Розгляд якої-небудь справи повноважним органом, а також рішення цього органу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. розправа — РОЗПРА́ВА¹, и, ж. 1. Фізичне або моральне покарання за що-небудь. – Пан злякався! – шушукались дворові і ждали назавтра розправи (Панас Мирний); Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Л. Словник української мови у 20 томах
  7. розправа — ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст. Словник синонімів української мови
  8. розправа — Розпра́ва, -ви; -ра́ви, -ра́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. розправа — РОЗПРА́ВА¹, и, ж. 1. Фізичне або моральне покарання за що-небудь. — Пан злякався! — шушукались дворові і ждали назавтра розправи (Мирний, IV, 1955, 108); Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Юхвід, Оля, 1959, 33). Словник української мови в 11 томах