розпростиратися
РОЗПРОСТИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗПРОСТЕ́РТИСЯ, тру́ся, тре́шся, док.
1. Займати велику площину, далеко простиратися.
З його вікон падало матове світло, і ліниво розпростирався довжезний сад за ним (О. Кобилянська);
Синім благосним шатром розпростерлося небо (Г. Хоткевич);
* Образно. Зливаюся єством з цим безмежним життям, п'ю сонце і вогкість, розпростираюся в безмежні простори (М. Грушевський).
2. перев., док. Лежати вільно, у невимушеній позі.
Жінка лежала ницьма, розпростершись долі (Леся Українка);
Мар'яна .. скочила на ліжко, розпростерлась на ньому, закинувши руки за голову (М. Стельмах);
// Лежати, упавши.
Бідолаха розпростерся на підлозі, вдарившись обличчям об плінтус... (І. Багряний).
3. перен. Запобігати перед ким-небудь, поступаючись своєю гідністю; плазувати.
[Нечай:] В Парижі інтелігенція привітала російського царя, розпростерлась перед ним (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)