розпікати
РОЗПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., кого, що.
1. що. Дуже нагрівати; розжарювати.
Сокира готова. Ще раз розпікає її батько, але лиш до червоного (І. Франко);
[Голос Парвуса:] Мені вінець!.. Я бачу!.. Боже?.. (Конаючи). Прийми твого раба .. [Старий юрист (з досадою):] Ех, розпекли занадто швидко крісло! Не тямлять справи! (Леся Українка);
Сонце встигло вже так розпекти пісок на .. пляжі, що панянки не могли ступати по ньому босими ногами (А. Іщук).
2. кого, перен., розм. Виклика́ти в кого-небудь стан сильного збудження, роздратування, гніву.
– Селом треба промчати, як архангели на вогняній колісниці! – І почав [Максим] розпікати коней (Є. Кравченко);
Він [в'язень] розпікав сам себе й розпікав Ляшенка, а хто озивався – розпікав і того. Нервувався сам і нервував інших (І. Багряний);
– Може, ти не хочеш тут робити, а так лишень, на витрішки сюди прийшов, – хитрував Коритний і таки розпік Антона (М. Ю. Тарновський);
– Розповідай, хто тебе образив. Не бійся, все розповідай. Не турбуйся, коли треба, то я й самого директора розпечу (В. Козаченко).
3. кого, перен., розм. Дуже картати, гостро критикувати або лаяти кого-небудь.
Розлючений Аркадій Валеріанович не подякував економу, а так почав розпікати, що в того на червоному виду .. заворушилась темінь бородавок (М. Стельмах);
Фаїна розпікала чоловіка. – Яка некультурність! – сичала вона. – Не читати такої книжки. А ще письменник! (Ю. Мокрієв);
Головний розпікає бригадира, прополку затягли, тепер доводиться поспішати, а де поспіх, там і брак (В. Дрозд);
– А ти забув, як півгодини Мене за лекцію розпік? Ну, як з тобою, зла людино, Отак прожити цілий вік? (М. Гірник).
◇ (1) Розпіка́ти / розпекти́ до сліз кого – глузуючи, насміхаючись і т. ін., виводити з рівноваги, доводити до плачу кого-небуд;
(2) Розпіка́ти / розпекти́ ду́шу (се́рце) чию (чиє), кому – викликати у кого-небудь почуття гніву, душевного болю, страждання і т. ін.
[Маруся:] Мамо! ти розпекла мою душу, запалила помстою моє серце. Я ненавиджу ворогів, що зруйнували наш рідний край (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)