розсотуватися
РОЗСО́ТУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗСОТА́ТИСЯ, а́ється, док.
1. Розмотуватися, розкручуватися (про що-небудь змотане, намотане, заплутане).
В Юри нічого не виходило: то погано розсотувався ремінь, то закручувалась петля, то ще що-небудь заважало (І. Багмут);
Збіг місяць-другий, дріт заіржавів і ось-ось розсотається (з газ.);
* Образно. І розсоталась вона [Конониха], як нитка з веретена: витягла перше одну руку, після другу, аж кісточки хруснули, після ноги витягла по одній, після чисто так угору підвелась, наче її хтось звів (Грицько Григоренко);
// Втрачати зв'язок, розпускатися (про петлі у сплетеній речі і т. ін.).;
// Розсмикуватися на клоччя, волокна і т. ін.
Це було жахливе почуття людини, що бачить, як линва, по якій вона проходить безодню, починає розсотуватися на кволі волокна (В. Собко).
2. перен., розм. Поступово розходитися, розсіюватися в різні боки, в різних напрямках (про скупчення кого-, чого-небудь).
Потроху сторонні розсотуються з контори (В. Логвиненко);
За цими картинами почали розсотуватись інші та інші, неначе розірвався мішок, у якому їх було затиснено, і вони тепер одна по одній вислизували й вислизували (В. Винниченко);
Дорога від найближчого тилового села до переднього краю захрясла танками, тягачами, автомашинами. Поволі все це розсотувалося в узбічні гаї та улоговини (О. Гончар);
Люди, розсотавшись по селах, несли кобзареві слова далі, зогрівали їх теплом своїх душ (Н. Рибак);
Пробка попереду розсоталася, шофер сів за руль, і машина рушила (Л. Первомайський);
// Поступово розсіюватися, рідшати (про хмари, дим, туман і т. ін.).
Хмари проривалися і розсотувались, ставало світліше (О. Гуреїв);
Дивились довго. В незміряній далині Площин розсотались останні клубки диму (В. Чумак);
// Розходитися, поступово зникаючи (перев. про біль).
Біль потроху почав розсотуватись по тілі, і вірилось, що бажання уже стає дійсністю (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)