розсоха
РОЗСО́ХА, и, ж.
Розгалуження двох гілок, відростків на дереві.
Біля порога козак прив'язав хортів до розсохи, обвішаної глечиками (П. Панч);
// Місце, де що-небудь розгалужується (звичайно надвоє).
Вони опустились на розсоху граба, одна пташка влетіла в невеличке дупло, випурхнула з нього, пискнула щось і у знайдене сховище пірнула (М. Стельмах);
Біля вершечка найвищого дуба в розсосі чорніло сороче чи вороняче гніздо (Ю. Мушкетик);
// Роздвоєння на кінці якого-небудь предмета.
Була в ній [альтанці] примітивна лавочка, точніше, дрючок на двох розсохах, забитих в землю (В. Гжицький);
* У порівн. Ось і той шлях, від якого розсохою кинулися врозтіч дві вузькі, притрушені листом дороги (М. Стельмах);
Замість жезла лозоходці подеколи використовували розсоху – очищену від кори паличку, за допомогою якої не раз відшукували не лише воду або копалини, а й скарби .. Над такими місцями лоза починає крутитися (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)